Page 367 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

на полях повинна працювати отака-то кількість товаришів, на ковбасних заводах
отака-то, у великих шевських громадських майстернях отака-то, і ось відповід-
ним чином розподіляються робочі руки. Все виробництво проводиться за суво-
ро підрахованим, виваженим планом, на підставі точного обрахунку всіх машин
47
і знарядь, усієї сировини, всіх робочих рук суспільства» .
Коли подивимося на цю картину зблизька, то побачимо, що М. Бухарін в
основу розрахунку клав суспільні потреби. Його можна зрозуміти: процитовані
рядки було написано навесні 1918 р., коли Червона армія тільки народжувалася.
Але восени 1920 р. її чисельність становила понад 5,5 млн бійців. Це означало,
що чоботами з ваксою, не кажучи вже про ковбасу, доводилося забезпечувати не
населення, а збройні сили.
Якщо подивитися на бухарінську картинку з далекої відстані, то впадає в око
більш вагома обставина: у ринковій економіці пролетарі могли вільно пропону-
вати підприємцю єдине, чим вони володіли, — власну робочу силу. В комуносо-
ціалістичній економіці право на розпорядження робочою силою переходило до
держави, як випливало з бухарінського опису. Це означало, що робітники става-
ли подвійними пролетарями. Проте суть проблеми була ще глибшою.
До революції робітники могли апелювати до держави, прагнучи обмежити
сваволю підприємця. Для держави вони були однією зі сторін у трудових кон-
фліктах. Державна влада частіше за все співчувала підприємцям, а до революції
1905—1907 рр. навіть забороняла робітникам об’єднуватися у профспілки для
колекивного захисту своїх прав. Проте в умовах, коли держава прибирала до сво-
їх рук економіку й одержавлювала навіть профспілки, робітники ставали безза-
хисними в разі трудового конфлікту.
Отже, держава-комуна як сукупний працедавець була більш небезпечною
для робітників, ніж капіталісти. Розв’язуючи у кризовій ситуації економічні за-
вдання, які стояли перед нею, вона могла не лише з максимальною силою тиснути
на робітничий клас, а й вимагати від нього терпляче ставитися до «тимчасових
труднощів».
Проте соціальні наслідки суцільної націоналізації засобів виробництва
мали й зворотний бік. Держава в ролі сукупного виробника матеріальних благ
була зацікавлена в тому, щоб за допомогою фабрично-заводських комітетів і
профспілкових організацій відвернути загрозу бюрократичного окостеніння
централізованого управління виробництвом. Йшлося про те, щоб покласти на
профспілки обов’язок стежити за додержанням затверджених згори нормативів
і планових завдань. Прагнучи співпраці з робітничими колективами у виробни-
чому процесі, державні органи мали дослухатися до їхніх вимог, відчувати їхні
настрої (про це особливо турбувалися чекісти) і сприяти поступовому усунен-
ню «тимчасових труднощів». Важливо було переконати пролетаріат в тому, що
він є гегемоном революції, сіллю землі і мірилом усіх речей. Об’єднувані проф-
спілками маси повинні були вважати диктатуру вождів держави-комуни робіт-
47 Бухарин Н. Избранные произведения. Москва, 1990. С. 47.
305