Page 349 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 349

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

          партія була носієм диктатури, внаслідок чого контролювала діяльність усіх побу-
          дованих на засадах так званого «демократичного централізму» організаційних
          структур. Що означала за цих умов заборона парткомам однієї ієрархічної ланки
          спілкуватися між собою без відома вищих ланок? Це означало, що всі «переда-
          вальні паси» (а не лише партія як носій диктатури) мали здійснювати повсякден-
          ну діяльність під цілковитим контролем центру, в якому сходилися компартійна і
          радянська вертикалі влади. Іншими словами, це означало ліквідацію в суспільстві
          горизонтальних зв’язків, які були непідконтрольними центру в силу своєї приро-
          ди. Будівництво комуносоціалізму навіть при непі, тобто між двома комуністич-
          ними штурмами, супроводжувалося знищенням тих елементарних проявів гро-
          мадянського суспільства, які встигли виникнути в умовах самодержавної Росії.
              Обидві владні вертикалі — сама партія та її клон у вигляді рад — наскрізь
          пронизували всю товщу суспільства. Вони створювали в ньому структури та ін-
          ституції, цілком залежні від себе, й одночасно руйнували горизонтальні струк-
          тури, які мали тенденцію виникати спонтанно, шляхом самоорганізації. Потра-
          пляючи в павутиння вертикальних зв’язків, кожна людина позбавлялася права на
          недозволене центром спілкування. Суспільство атомізувалося.
              Радянська держава-комуна не нависала над суспільством, подібно до інших,
          у тому числі тоталітарних, держав, які почали виникати після Першої світової
          війни, а втягувала його у свої вертикальні структури. На зустрічі з делегацією
          українських письменників у Кремлі 12 лютого 1929 р. Й. Сталін високо оцінив
          політичну систему, яка дісталася наступникам В. Леніна: «Не бувало ніколи в
          історії народів такої великої і потужної за своєю силою, за своїм обсягом держа-
          ви, як пролетарська диктатура». Не полемізуючи із загальновідомими висловлю-
          ваннями основоположників марксизму про відмирання держави при комунізмі,
          генсек заявив письменникам, що більшовицьке керівництво добиватиметься її
          відмирання «небаченим посиленням функцій держави в особі низового проле-
          таріату»  .
                   18
              Десь через тиждень, у відповідь на лист слухача Інституту червоної профе-
          сури В. Касаткіна, який не міг поєднати відмирання з «небаченим посиленням
          функцій», Й. Сталін роз’яснив: «Відмиранню держави в нашій країні передує
          період вищого розвитку державної влади (диктатура пролетаріату), яка є найпо-
                                                                                     19
          тужнішою і наймогутнішою владою, з усіх державних влад, що існували досі»  .
          Ховаючись за «діалектику», яка поєднувала непоєднуване, Сталін доводив, що
          тільки сильна держава — уособлення «низового пролетаріату», може довести
          до кінця справу комуністичного будівництва. Він мав рацію в одному: ленінська
          формула побудови державних і суспільних структур на засадах вертикалізації і
          «демократичного централізму» втягувала в конструкцію держави десятки міль-
          йонів представників низового пролетаріату — робітничого класу і пролетари-

              18  Harvard Ukrainian Studies. 1992. Vol. XVI. N 3/4. P. 374.
              19  ЦК РКП(б) — ВКП(б) и национальный вопрос. Кн. 1: 1918—1933 гг. Москва, 2005.
          С. 614.
                                              287
   344   345   346   347   348   349   350   351   352   353   354