Page 410 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Одержавленням (під гаслом націоналізації) «командних висот» економіки
держава-комуна брала на себе зобов’язання постачати засобами існування заді-
яних у них працівників «по труду», тобто за встановленими нею нормативами.
Постачання могло відбуватися у безпосередній або опосередкованій товарно-
грошовими відносинами формах. Безпосередня форма постачання вимагала
одержавлення (під гаслом усуспільнення) власності дрібних виробників — се-
лян, ремісників, кустарів. Натомість у разі існування індивідуальних виробників
у різних сферах виробництва держава не могла обійтися без товарно-грошових
відносин і мусила визнати економічну самостійність дрібних виробників, тобто
власну економічну залежність від них. Адже їй доводилося в такому разі закупо-
вувати їхні товари з наступним продажем через мережу державної торгівлі пра-
цівникам «командних висот» економіки. Купувати доводилося за ринковими
цінами, які формувалися за законом попиту і пропозиції. Беручи до уваги вели-
чезну перевагу в населенні країни соціальних верств, які в більшовицькому лек-
сиконі фігурували як «дрібна буржуазія», про безумовну економічну диктатуру
вождів над суспільством годі було й думати.
К. Маркс розмежовував дві фази комунізму за ознакою розподілу продуктів.
За їх виробництвом комуносоціалізм у його уявленні не відрізнявся від повного
комунізму, тобто суспільства без приватної власності, товарно-грошових відно-
син і вільного ринку. За К. Марксом соціалізм являв собою природний наслідок
історичного розвитку, за В. Леніним — суспільно-економічний лад, який його
партія мала намір побудувати. Уявлення обох про першу фазу комунізму збігали-
ся лише в одному: йшлося про лад, позбавлений товарно-грошових відносин і
вільного ринку.
Щоб здобути політичну владу, В. Леніну довелося погодитися на селянську
вимогу «чорного переділу», внаслідок чого в країні істотно скоротилася кіль-
кість пролетаризованих селян, які могли слугувати більшовицькій партії опорою
в «усуспільненні» (насправді — в одержавленні) аграрного сектору економіки.
Силове насадження комун і радгоспів у завойованій у 1919 р. Україні, де ще збе-
рігалося поміщицьке землеволодіння, закінчилося крахом радянської влади.
Беручи курс на ліквідацію товарно-грошових відносин і ринку в умовах пе-
реважання в аграрному секторі «середняцько-куркульських» (за більшовицьким
лексиконом), тобто власницьких верств селянства, В. Ленін мусив запровадити
продрозверстку, що являла собою примусову реквізицію селянської продукції в
довільній формі. Зворотною реакцією селян на продрозверстку стало скорочен-
ня посівів сільськогосподарських культур до їх споживчої норми. Намагаючись
відвернути загрозу голоду серед працівників одержавлених «командних висот»,
В. Ленін у грудні 1920 р. затвердив рішенням VІІІ Всеросійського з’їзду рад закон
про посівну розверстку. Щоб встигнути до весняної посівної кампанії 1921 р. до-
вести до кожного селянського двору державний «урок» на посів, у країні шале-
ними темпами почалося створення мережі установ Центрпосівкому. Державни-
ми «уроками» на посів селян повертали до відносин, які існували до скасування
348