Page 423 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 14. Радянська модернізація УРСР: мета, інструменти досягнення, наслідки

госпних коморах залишалася тільки частина, призначена для насіннєвого і фу-
ражного фондів. Дещиця спрямовувалася для розподілу між колгоспниками.
Проте на полях працювали не чиновники, а селяни. Як вони могли поводи-
тися, коли розуміли, що працюють на державу майже без компенсації?
На це у своїх спогадах відповів генерал Петро Григоренко, подавши таку
картинку з натури: «Я власними вухами чув, як секретар ЦК КП(б)У Станіслав
Косіор — недоросток, одягнений в прекрасний напрасований костюм, з виголе-
ною до полиску, великою круглою головою — влітку 1930 року давав настано-
ви нам, уповноваженим ЦК, які їхали на збирання урожаю: “Селянин вдається
до нової тактики. Він відмовляється збирати врожай. Він хоче згноїти хліб, щоб
кістлявою рукою голоду задушити радянську владу. Але ворог прорахувався. Ми
примусимо його самого скуштувати, що таке голод. Ваше завдання зірвати цю
куркульську тактику саботажу збирання врожаю. Зібрати все до єдиного зернят-
111
ка і збіжжя негайно вивозити як хлібоздачу”» .
Такими були настанови, що йшли з самого верху, з Москви. А ось такою
була відповідь на них, яку побачив П. Григоренко у селі, куди його відрядили:
«Велике, понад 2 000 дворів степове село з тодішньою назвою Архангелка на
Херсонщині — у гарячу пору збирання врожаю наче вимерло. Працювала одна
молотарка в одну зміну (8 осіб). Решта ж трудової армії — чоловіки, жінки, підліт-
ки — сиділи, лежали, напівлежали в холодку. Я пройшовся селом з кінця в кінець,
і мені стало моторошно. Я пробував вступати в розмови. Відповідали повільно,
з цілковитою байдужістю. Я намагався переконати: «Хліб же у валках лежить, а
подекуди ще й на пні стоїть. Ну, цей то вже осипався і пропав, а той, що у валках,
112
він же згниє». — «Ну, звісно, згниє», — з неохотою відповідали мені» .
З року в рік врожайність дедалі зменшувалася. Чому ж благодатні україн-
ські чорноземи виявилися неродючими? Знаходимо відповідь у тезах фахів-
ця з визначення врожайності А. Сліпанського. Він зазначав, що в УСРР через
113
забур’яненість полів у 1930 і 1931 рр. загинуло до 40 % врожаю .
Чому колгоспи не могли впоратися з бур’янами, як це робили селяни до ко-
лективізації? Головну роль відігравало небажання колгоспників працювати на
державу безоплатно.
Урожай страждав від бур’янів, зерно осипалося через несвоєчасне збирання,
зростали втрати зерна при транспортуванні. Під час обмолоту колгоспники пус-
кали частину зерна в солому і полову, тому що в господарстві залишалися тільки
відходи. На ІІІ конференції КП(б)У (липень 1932 р.) керівники УСРР зробили
спробу визначити втрати врожаю 1931 р. С. Косіор оцінював їх у межах 120—
150 млн пуд., О. Шліхтер — в 150 млн, М. Скрипник — до 200 млн пуд. . Не
114
111 Григоренко П. Спогади. Київ, 2007. С. 93—94.
112 Там само. С. 99.
113 Голод 1932—1933 років в Україні: причини та наслідки. Київ, 2003. С. 398.
114 История Украины. Научно-популярные очерки / Под ред. В. Смолия. Москва, 2008.
С. 643.
361