Page 426 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

125
перекинути 4 млн пуд. зерна з ЦЧО в УСРР . Наприкінці травня до надання
проддопомоги долучилися трести й об’єднання союзних відомств (здебільшого
розташовані в Україні), після чого голодуючі почали одержувати консерви, кру-
пи, рибу та інші продукти.
15 червня Й. Сталін написав Л. Кагановичу: «На мою думку, Україні дали
126
більше, ніж треба. Давати ще хліб не потрібно і нема звідки» . 23 червня по-
літбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення припинити завезення хліба в Украї-
127
ну . Визрівав новий урожай, і Кремль готувався до чергової хлібозаготівельної
кампанії.
Дискусію щодо засад нового хлібозаготівельного плану розпочав у січні
1932 р. голова ЦКК ВКП(б) і нарком Робітничо-селянської інспекції СРСР
Я. Рудзутак. Він запропонував доводити до колгоспів план хлібозаготівель на по-
чатку року. Тоді вони були б впевнені, що вироблена понад державне завдання
продукція залишиться в їхньому розпорядженні, і мали б усі підстави боротися
за урожай. Адже в такому разі всі втрати урожаю припадали б на ту частку, яка
128
залишалася у них . Іншими словами, Я. Рудзутак виступав за те, щоб перейти
у відносинах з колгоспами на засади продовольчого податку, тобто відмовитися
від продрозверстки.
Менш радикальну форму взаємовідносин із селом запропонував С. Косіор у
записці Й. Сталіну від 15 березня 1932 р.: «Оголосити від імені союзних орга-
нізацій про порядок хлібозаготівель з майбутнього урожаю, виходячи з того, що
чим більшого врожаю досягне колгосп і колгоспник, тим більший фонд повинен
129
бути виділений і розподілений на особисте споживання» . Український генсек
від продрозверстки не відмовлявся, але намагався досягти хоч якої-небудь заці-
кавленості виробника у вирощуванні врожаю.
Однак Й. Сталін і його найближче оточення вважали, що в недержавних сіль-
ськогосподарських підприємств держава може вилучати будь-яку частку виробле-
ної ними продукції. З огляду на катастрофічний досвід хлібозаготівель урожаю
1931 р. в Україні, генсек турбувався лише про те, щоб навантаження на колгоспи
розподілялося з урахуванням їх реального потенціалу. У листі Л. Кагановичу і
В. Молотову від 18 червня 1932 р. він звинуватив харківський субцентр влади в
тому, що українські цекісти, не знаючи можливостей районів, неправильно роз-
верстали хлібозаготівельний план, викликавши тим самим перенапруження в од-
130
них районах і послаблення в інших .
Небезпідставно вважаючи продовольчу допомогу голодуючій Україні недо-
статньою, голова Раднаркому УСРР В. Чубар і голова ВУЦВК Г. Петровський
125 Трагедия советской деревни. Т. 3. С. 362, 363, 365.
126 Сталин и Каганович. Переписка. 1931—1936. С. 169.
127 Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. С. 190.
128 Ивницкий Н.А. Голод 1932—1933 годов: кто виноват? Судьбы российского крестьян-
ства. Москва, 1996. С. 336.
129 Там само.
130 Сталин и Каганович. Переписка. 1931—1936 гг. С. 179.
364