Page 525 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

ди в чекістських структурах та роль, відіграну ними в розробленні «національ-
них операцій», зазначимо, що окремої «єврейської операції» під час Велико-
го терору справді не проводилося. Це, однак, не означає, що євреїв у цей час не
репресували. Зважаючи на несприятливу зовнішньополітичну ситуацію, Кремль
далекоглядно уникав відкритої постановки «єврейського питання». Євреїв не
рідше за інших нацменів заарештовували й засуджували, але проходили вони не
за «єврейськими», а за партійними (бундівці, сіоністи, троцькісти, меншовики
тощо) чи іншими справами.
Наслідки коренізації в Україні не слід зводити до певного набору кліше. На
перешкоді цьому стоїть як її заданість більшовицьким проводом та залежність
від компартійних догм, так і потужність участі широкого кола «попутників»,
які вбачали в ній довгоочікувану відповідь на давні сподівання етнічних груп і
можливість їхнього втілення в життя. З одного боку, «завдяки запровадженню
політики українізації компартійній владі вдалося майже безболісно ліквідувати
органічну (то були форми самоорганізації) для українського суспільства мережу
«просвіт», унеможливити розвиток української кооперації, взяти під пильний
101
контроль вчительство тощо» . Однак при цьому «культурний та інтелектуаль-
ний вибух» 1920-х років дав небачений перед тим вихід енергії націє- і культу-
ротворення українців та низки етнічних громад, для яких Україна стала батьків-
щиною.
Інша справа, що впродовж 1930-х років творча енергія суспільства чимдалі
жорстокіше заганялася в прокрустове ложе більшовицької доктрини, а самé воно
атомізувалося, переходило в андеграунд у соціальних групах, що не піддавали-
ся більшовизації, чи одержавлювалося в межах радянських організацій та рухів.
Одержавлення мистецької та інтелектуальної сфер супроводжувалося низкою
особистих драм і трагедій, дійшовши врешті своєї кульмінації в часи Великого
терору. «Приборкання» митців та інтелектуальних еліт, через яке правляча пар-
тія встановлювала ідеологічну монополію, розглядалося нею як основа творення
нового суспільства та керування його майбутнім. Зрештою так і сталося. Однак
етнокультурна уніфікація та теоретико-методологічна монополія призвела до
виродження творчості як такої, практично позбавивши суспільство внутрішніх
стимулів розвитку. «Застій» — саме цим словом після відновлення базису, зруй-
нованого війною, визначалася сутність культурних процесів в УРСР. Теоретико-
методологічна стагнація врешті призвела до занепаду радянського ладу.
Попри оголошення курсу на коренізацію, стратегічна мета більшовиків у на-
ціональному питанні залишалася незмінною. Йшлося не про відмову від страте-
гії комуністичного проєкту, а про тривалість тимчасового відступу. Як і у випад-
ку з непом, на початковому етапі перспективи не міг окреслити ніхто, однак було
зрозуміло, що йдеться про доволі тривалий час. Після проголошення другого ко-
муністичного штурму стало зрозуміло, що більшовики не мають наміру мислити
101 Цит. за: Єфіменко Г. Національні відносини в радянській Україні (1923—1938). На-
ціональне питання в Україні. С. 236.
463