Page 527 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 16. Етнонаціональний поступ радянської України

Масові репресії стали вирішальним фактором деактуалізації національного
питання та політичної деморалізації етнічних громад. Їхню активність на кінець
1930-х років було зведено нанівець. Від різноманіття партій та поліфонії полі-
тичних думок щодо вирішення національного питання не лишилося нічого, крім
таврувальних ярликів «петлюрівщина», «пілсудчики», «світовий сіонізм» та
інші «-ізми». За низкою справ позбавили життя цілу плеяду політичних діячів,
мислителів, митців та освітян, які на межі ХІХ—ХХ ст. заклали смислове під-
ґрунтя «Українського Великодня» 1917 р.
Більшовицький уряд уміло деполітизував етнічні громади, зупинив стихійне
оформлення національних рухів і загальмував перебіг природних процесів фор-
мування української політичної нації. Тим самим було унеможливлено фактичну
суверенізацію України і забезпечено сталість конструкції СРСР. Водночас було
створено джерело внутрішніх суперечностей і запущено процес атрофії соці-
альних інститутів традиційного — підкреслено етнічного — суспільства. Варто
зазначити, що в контексті авторитарних / тоталітарних трендів, які панували в
тогочасному світі, про гармонізацію міжетнічних відносин не йшлося. В сукуп-
ності з критичним загостренням соціально-економічних відносин на тлі світової
економічної кризи, протистоянням систем та колоніальною кризою вони стали
детонатором, що привів людство до Другої світової війни.

465