Page 532 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

дискусія» (1925—1928 рр.), що мала свої відповідники в низці галузей суспіль-
ствознавства, онтологічно продовжувала незавершену дискусію 1917—1920 рр. про
існування української нації і перспективи українського культуротворення.
На думку одного з найбільш знаних канадських дослідників історії україн-
ської літератури Мирослава Шкандрія , «культурну ситуацію напередодні па-
11
діння царизму репрезентувало три сили: амбівалентна «малоросійська», або
«гоголівська», свідомість; драгоманівська традиція, що шукала modus vivendi
з прогресивною російською ліберальною культурою; культурницький націона-
лізм, представлений Борисом Грінченком і Сергієм Єфремовим, які вимагали
12
повністю відмовитися від звички підпорядковувати розвиток України Росії» .
В ситуації, коли Червона Росія під виглядом союзного договору повернула
Україну в зону свого геополітичного впливу і намагалася перетворити гасло про-
летарського інтернаціоналізму на наріжний камінь національної політики, пи-
тання «Яким є автентичний шлях України? І чи взагалі він є?» перетворилися на
базову філософську проблему, що перебувала в основі дискурсивного творення
картини світу радянської людини загалом і радянських українців зокрема. Тож
не дивно, що до їх обговорення долучилися найсміливіші інтелектуали свого
часу. За три роки множинність суджень складеться у два антагоністичні напрями:
13
культовий фітільовський «Геть від Москви!» і сталінський «Національна фор-
мою — радянська за змістом».
Більшовицьке маніхейство і тут відіграло свою темну роль, звівши напівто-
ни та варіації ліворадикальних поглядів до двох взаємозаперечних тез і викорис-
тавши їх як привід для чергової соціальної санації, приправленої для гостроти
звинуваченнями в буржуазному націоналізмі. Тим часом лишався й інший, по-
збавлений будь-якої політичності, напрям, у рамках якого культура перетворюва-
лася лише на інструмент задоволення банальних споживчих потреб та ідеологіч-
ної обробки населення (так звана масова культура). У світі, де цей тренд посідав
центральне місце, не залишалося місця високим ідеям, мисленнєвим процесам та
мистецькому осмисленню світу. Він врешті й перетворився на панівний напрям.
Причому слід розуміти: значною мірою він був виявом латентного опору суспіль-
ства в обставинах директивного форматування його етнокультурного і духовного
життя. В цьому контексті перебільшенням видається заувага М. Шкандрія про
те, що з проголошенням коренізації література, «що звільнилася від дидактичної

11 Див., зокрема, праці українською: Шкандрій М. В обіймах імперії: Російська і україн-
ська літератури новітньої доби / Пер. П. Таращук. Київ: Факт, 2004; Шкандрій М. Модерніс-
ти, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років / Пер. з англ. Т. Цимба-
ла. 2-ге вид. Київ: Ніка-Центр, 2015.
12 Цит. за: Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дис-
кусія 1920-х років / Пер. з англ. Т. Цимбала. 2-ге вид. Київ: Ніка-Центр, 2015. С. 23.
13 Зауважимо, що спекулятивна маніпуляція західництвом М. Хвильового перетворила
його гасла на табуйоване ідеологічне явище, тоді як аналогічна за спрямуванням течія, що
закликала до розриву з патріархальним традиціоналізмом, історично існувала і в російській
культурі / політиці. Втім, у сталінські часи вона також перетворилася на жупел.
470