Page 646 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Більшовики завдавали вивірених ударів: відповідно до наказу Кримського
обкому від 6 грудня 1920 р. всі мусульманські друкарні перейшли в підпоряд-
кування РКП(б). Впродовж грудня політичний простір Криму майже повністю
зачистили. Короткий час тут діяла лише Єврейська комуністична партія (ЄКП),
27
що самоліквідувалася та влилася до РКП(б) в грудні 1922 р. . Скільки-небудь
впливової антибільшовицької опозиції не залишилося. Розчавлена залізними
набійками чекістських чобіт, як засвідчують дев’ять кримських книг видання
«Реабілітовані історією», вона була глибоко деморалізована й психологічно зло-
млена. Феномен союзу більшовиків з партією «Міллі Фірка» на цьому тлі ви-
глядав протиприродним. Сподівання кримськотатарської еліти на співпрацю з
більшовиками та вирішення нагальних проблем громади у форматі радянської
татаризації виявилися ще наївнішими, ніж надії симпатиків радянської україні-
зації в УСРР. І в Україні, і в Криму вони обернулися згодом тотальним погромом
національної еліти.
Попри інтернаціоналістську риторику, що супроводжувала створення
КАСРР, ставлення очільників партії до місцевого населення не зазнало суттєвих
змін. Словоформа «туземці», широко вживана у партійно-радянському листу-
28
ванні , засвідчувала, що прагнення перетворити Крим на взірець для насліду-
вання колоніальних народів Азії жодною мірою не вплинуло на колоніальні сте-
реотипи партійних керманичів. Власне, вони не визнавали народи Сходу загалом
і корінні народи Криму зокрема політичним суб’єктом. Причини такої позиції
слід шукати в площині пролетарського гегемонізму. Так, вони істотно відрізня-
лися від класичного колоніалізму, однак самим «туземцям», відсунутим на мар-
гінес суспільного життя, від того легше не ставало.
Перші кроки радянізації Криму припали на роки першого великого голо-
ду. Він був наслідком не лише катастрофічної посухи 1921 р., а й — не меншою
мірою — економічного колапсу, спричиненого так званим воєнним комунізмом
(1918—1920). Саме через продрозверстку селяни різко скоротили засіви. Дава-
лися взнаки й виснажлива семирічна війна та червоний терор. Крим виявився
заручником сили, яка, нічого не виробляючи, споживала колосальні ресурси.
Йшлося про окупаційну армію. М. Султан-Галієв у доповіді в Москву описував
ситуацію так: «У Сімферополі, де в мирний час розміщувалося не більше ніж
80 тис. населення, тепер разом з 4-ю армією, яка там перебуває, вміщується до
200 тис. осіб. Зрозуміло, що все це, разом узяте, створює жахливий стан еконо-
мічної кризи в усьому Криму... Продовольчий стан погіршується з доби на добу.
Весь Південний район, який населяє переважно татарське населення, зараз бук-
27 Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории Гражданской войны в Крыму.
Симферополь, 2008. С. 328.
28 Зокрема, В. Ленін у листі до А. Йоффе висловився так: «Для всієї нашої Weltpolitik
(світової політики) страшенно важливо завоювати довіру туземців. Це світове питання, без
перебільшення світове. Тут треба бути архісуворим. Це позначиться на Індії, на Сході, тут
жартувати не можна, тут треба бути 1000 разів обережним» (Див.: Ленін В. ПЗТ. Т. 53. Київ,
1975. С. 190.)
520