Page 651 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 19. Кримська АСРР

ватній власності. 21 грудня Раднарком РСФРР видав декрет «Про використання
Криму для лікування трудящих». Велику частину націоналізованих і новозбудо-
ваних баз відпочинку було перетворено на профспілкові санаторії та інші оздо-
ровчі заклади. Найбільш комфортні вілли і нові лікувально-відпочинкові закла-
ди поділили між компартійно-радянською номенклатурою.
Етнополітичний простір Криму в контексті коренізації. На ХІІ з’їзді
РКП(б) більшовики задекларували своє прагнення стати ближчими та зрозумі-
лішими для широких мас населення і пришвидшити в такий спосіб їхню радя-
нізацію. Утвердження радянської влади в найбільш привабливій, національній
«обгортці» мало зворотний бік — нейтралізацію, а в перспективі й знищення
національно-визвольного потенціалу. Адже жодної самоорганізації чи само-
усвідомлення етнічних громад радянська коренізація не передбачала. Вожді
РКП(б) — ВКП(б) запроваджували курс на коренізацію, щоб змити тавро оку-
паційності з радянської влади, «укорінити» її, але водночас залізною рукою бо-
ролися з несприятливими для себе наслідками.
В поліетнічному Криму політика коренізації мала би бути маргінальною, як
у кожному регіоні, де демографічно переважало російське населення. Однак тут
«нетривіальність» підходів Кремля спрацювала чи не найяскравіше. Борючись
за симпатії «трудящих Сходу», прагнучи революціонізувати його і розрахову-
ючи на те, що хоча б для Туреччини, яка народжувалася з Османської імперії з
їхньою допомогою, Крим стане зразком, у Москві зробили ставку на татариза-
цію. Тому Крим у кордонах РСФРР мав стати республікою, навіть республікою-
державою.
Загальне уявлення партійно-радянських функціонерів про сутність проблем
і рівень етнонаціонального розвитку етносів, що перетворювалися на об’єкт
49
радянської коренізації, було доволі поверховим і шаблонним . Як у Туреччині
вважали кримськотатарську вульгарним діалектом турецької мови, так само ра-
дянські функціонери відчували проблеми з класифікацією мови кримців. Власне,
вони були цілковитими профанами в цій царині. За таких обставин проголошен-
ня курсу на коренізацію спричинило ланцюгову реакцію в низці складових сус-
пільного життя, передусім в освітній сфері.
Тактичні маневри в етнополітичній царині змушували партійно-радянських
функціонерів використовувати безліч маніпулятивних практик. Однією з них
було групування за мовною ознакою, що застосовувалося в низці тогочасних
офіційних матеріалів. Зокрема, в книзі П. Нікольського умовні групи, створені
за принципом якщо не єдності, то спорідненості мовних пріоритетів, вигляда-
ли так: росіяни, українці і білоруси — 51,5 %, татари, турки і цигани — 25,7 %,
євреї та кримчаки — 7 %, німці — 5,9 %, греки — 3,3 %, болгари — 1,7 %, вірме-
ни — 1,6 %, поляки — 0,8 %, караїми — 0,7 %, ести — 0,3 %, чехи — 0,2 %, ре-
50
шта — 1,3 % . Об’єднання росіян, українців і білорусів у рамках сакраменталь-
49 Див.: Кульчицький С., Якубова Л. Кримський вузол. Київ, 2018. С. 211—241.
50 Никольский П.А. Население Крыма. Симферополь, 1929. С. 5.
525