Page 652 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ної «уваровської тріади» засвідчувало: наприкінці 1920-х років, коли політика
коренізації була на піку свого піднесення в Криму, більшовики не розглядали
альтернативи русифікації так званих східних слов’ян. Об’єднання в одній групі
татар, турків і ромів мало би певний сенс, якби йшлося про формування етносів
за мовними сім’ями. Однак в умовах проголошеної партією коренізації воно за-
грожувало запровадженням в культосвітніх установах, що обслуговували названі
етноси, певної штучно визначеної мови, тоді як навіть у середовищі кримських
татар на час описуваних подій консолідація говірок лише починалася. Ще більш
штучним виглядало об’єднання євреїв і кримчаків за релігійною ознакою, оскіль-
ки про використання їхньої спільної сакральної мови — івриту — в радянських
навчальних закладах у жодному разі не йшлося. Зрозуміло, що створення умо-
глядних мовно-етнічних спільностей зумовлювалося певними політичними за-
вданнями, а саме: обґрунтуванням політичного домінування росіян і кримських
татар, які формували «каркас» більшовицької татаризації.
Задовго до затвердження політики коренізації в Москві ЦВК і РНК Крим-
ської республіки схвалили перспективний план татаризації радянського апарату.
Контрольовані з Кремля зусилля республіканських органів влади були спрямо-
вані на підвищення політичного статусу кримських татар, які найменше підтри-
мували радянську владу в перші місяці її існування. Ще раніше було поставлено
завдання продублювати діловодство республіки кримськотатарською мовою. Зо-
крема, Татарське бюро Кримського обкому РКП(б) в грудні 1921 р. ухвалило:
«усі письмові акти державного життя повинні бути на двох мовах — татарській і
51
російській» . В лютому 1922 р. з’явилася офіційна постанова ЦВК за підписом
голови КримЦВК Ю. Гавена і голови РНК С. Саїд-Галієва «Про татаризацію
радянських державних апаратів та про застосування татарської мови в установах
республіки». Було створено постійну комісію з татаризації радянського апарату
в складі Ю. Гавена (голова), І. Фірдевса, С. Меметова, Б. Чобан-Заде і О. Дерен-
52
Аєрли .
Однак татаризація в Криму набула специфічного характеру, оскільки казан-
ський татарин С. Саїд-Галієв, якого призначили на ключову в республіці поса-
ду, зміцнював свій вплив за допомогою кадрів поволзьких татар. Ситуацію, що
склалася, І. Фірдевс змальовував так: «З приїздом Саїд-Галієва до Криму, місце-
ві татарські працівники стали нібито особами другого сорту. Одразу після сво-
го призначення він став всіляко притискати місцеві кадри й тягнути до Криму
казанських татар. Про інтриги, які він застосовував проти місцевих татарських
працівників, можна казати дуже багато … справи в республіці погіршувалися не
53
щодня, а щогодини» .
51 Галенко О. Політичний аспект етнонаціонального розвитку: національний комунізм.
Крим в етнополітичному вимірі. Київ: Світогляд, 2005. С. 188.
52 Бикова Т. Кампанія «татаризації» в Криму (1921—1928 рр.). Крим від античності до
сьогодення. Історичні студії. Київ, 2014. С. 421.
53 Там само. С. 423—424.
526